Комплексне імунологічне дослідження – це сукупність лабораторних тестів, спрямованих на всебічне оцінювання стану імунної системи організму. Таке дослідження дає змогу виявити порушення як вродженої (неспецифічної), так і набутої (адаптивної) ланок імунітету, що має важливе значення для діагностики імунодефіцитних станів, автоімунних захворювань, алергічних реакцій, хронічних інфекцій, онкологічних захворювань та контролю за ефективністю імуномодулівної терапії.
Виражені порушення показників імунограми (40-50% і більше від норми) мають найбільше клінічне значення, оскільки незначні коливання можливі і в здорових осіб. Імунограма має допоміжне діагностичне та прогностичне значення. Найбільш інформативним є оцінювання показників імунограми в динаміці.
Інтерпретація результатів має враховувати вік пацієнта, наявність супутніх хронічних захворювань, вплив шкідливих факторів та приймання ліків.
За оцінювання імунограми головне значення має співвідношення показників, а не їхні абсолютні значення. Тому дані слід аналізувати комплексно – порівнюючи як абсолютні, так і відносні (відсоткові) величини імунологічних параметрів. Результати дослідження використовують для встановлення діагнозу, стратифікації ризику, вибору тактики лікування та контролю за перебігом захворювання. Інтерпретацію має здійснювати лікар-імунолог або профільний фахівець з урахуванням клінічної картини.
Комплексне імунологічне дослідження дає змогу отримати широку картину стану імунної системи. Показники імунограми розподіляються на окремі групи залежно від того, яку ланку імунітету вони відображають. Під час дослідження особливу увагу приділяють клітинному та гуморальному компонентам імунної системи.
Клітинна ланка імунітету характеризується вмістом таких клітин:
- CD3+ Т-лімфоцитів – основної популяції Т-клітин;
- CD3+CD4+ Т-лімфоцитів (Т-хелперів);
- CD3+CD8+ Т-лімфоцитів (Т-кілерів або цитотоксичних Т-лімфоцитів);
- CD3+CD16+ клітин (природних кілерів, NK-клітин).
Т-лімфоцити – це велика група лімфоцитів, які остаточно дозрівають у тимусі. Вони беруть участь у противірусному захисті, алергічних реакціях сповільненого типу, відторгненні трансплантатів та формуванні протипухлинного імунітету. Т-клітини можуть виконувати функції ефекторних клітин (наприклад, цитотоксичні лімфоцити, CD8+) або регуляторів імунної відповіді (наприклад, хелперні лімфоцити, CD4+).
CD3+CD4+ Т-хелпери відіграють ключову роль у запуску специфічної імунної відповіді. Однією з їхніх основних функцій є вироблення цитокінів, які впливають на всі етапи запальної реакції, спрямовують імунну відповідь на гуморальний або цитотоксичний шлях і регулюють її інтенсивність.
CD3+CD8+ цитотоксичні Т-лімфоцити здатні знищувати власні клітини, інфіковані вірусами, а також пухлинні клітини.
CD16+ природні кілери (NK-клітини) забезпечують протипухлинний, противірусний та трансплантологічний імунітет.
Кількість цих клітин у крові може змінюватися на різних стадіях запального процесу. За тяжких запальних станів, сепсису, імунодефіцитів (зокрема ВІЛ-інфекції) та деяких автоімунних захворювань ці показники часто значно відхиляються від норми.
Співвідношення CD4+/CD8+ – це імунорегуляторний індекс, що відображає баланс між Т-хелперами та цитотоксичними Т-лімфоцитами. Цей показник рекомендовано використовувати для моніторингу стану клітинного імунітету в динаміці після комплексного імунологічного обстеження.
У рамках функціональної активності імунних клітин:
- Визначають здатність мононуклеарів – Т-лімфоцитів та NK-клітин – до активації, продукції цитокінів та фагоцитозу;
- Підвищення рівня CD16/56+ NK-клітин може вказувати на реакцю проти вірусних агентів або неопластичних клітин.
Ці параметри важливі для виявлення первинного або вторинного імунодефіциту, а також контролю ефективності імунотерапії. Клітинна ланка імунітету домінує за інфекцій, спричинених вірусами, грибами, атиповими збудниками (мікоплазми, хламідії), бактеріями з внутрішньоклітинним способом існування (наприклад, мікобактерії), а також у разі імунної відповіді на пухлини та тканинні форми гельмінтів (наприклад, трихінела).
Утворення циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) є фізіологічним механізмом захисту організму, спрямованим на швидке виведення ендогенних та екзогенних антигенів через фагоцитоз та ретикулоендотеліальну систему. ЦІК – це сполуки, що складаються з антигену, антитіл і приєднаних компонентів комплементу (зокрема С3, С4, C1q).
Проте за певних умов – зокрема в разі збільшення розміру комплексів через надлишок антигену або наявність у їхній структурі IgM та компонента C1q – вони можуть відкладатися у периваскулярному просторі та кірковому шарі нирок, що призводить до активації комплементу та розвитку запальних процесів.
Патологічні реакції, пов’язані з імунними комплексами, можуть виникати через:
- переважання швидкості утворення ЦІК над їхньою елімінацією;
- дефіцит одного або кількох компонентів комплементу;
- функціональні порушення фагоцитарної системи.
Визначення рівня циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові має важливе діагностичне значення за гострих запальних станів та алергічних реакцій III типу (за Кумбсом і Джеллом), коли спостерігають підвищення рівня ЦІК. До того ж цей показник використовують для оцінювання ефективності лікування.
Гуморальна ланка імунітету відповідає за адаптивну імунну відповідь, спрямовану, насамперед, на знищення позаклітинних збудників.
CD19+ – основний маркер В-лімфоцитів. Після взаємодії з антигеном та кооперації з Т-хелперами В-лімфоцити активуються, розмножуються та диференціюються у плазматичні клітини (що виробляють антитіла) та клітини імунологічної пам’яті.
Гуморальний імунітет оцінюють за рівнями В-лімфоцитів на різних етапах дозрівання, а також за концентрацією імуноглобулінів різних класів:
- Імуноглобулін G (IgG, сироватка) забезпечує довготривалий захист (опсонізація, нейтралізація); його рівень підвищується за хронічних інфекцій, автоімунних захворювань; знижується – за імунодефіцитів;
- Імуноглобуліни M (IgM, сироватка) є першими антитілами, що з’являються під час первинної імунної відповіді. Підвищені рівні – за гострих інфекцій, парапротеїнемії; знижені – за вторинних імунодефіцитів;
- Імуноглобуліни A (IgA, сироватка) забезпечують мукозальний імунітет від інфекцій. Підвищені рівні – за хронічного запалення, печінкових захворювань; знижені – за імунодефіцитів (наприклад, вибірковий дефіцит IgA);
- Імуноглобуліни E (IgE загальний, сироватка) пов’язані з алергічними реакціями та паразитарними інфекціями. Рівні підвищуються за алергії, астми, еозинофільних станів, паразитозів.
Гуморальний імунітет переважає за бактеріальних інфекцій із позаклітинним перебуванням збудника (стрептококи, стафілококи, ешерихії, синьогнійна паличка, протей тощо), а також за порожнинних протозойних і гельмінтних інвазій.
