Гастротест – комплексний аналіз, який охоплює визначення чотирьох показників (пепсиноген I, пепсиноген II, гастрин 17b і антитіла до Helicobacter pylori) та використовується для діагностики захворювань шлунка, насамперед атрофічного гастриту.
ГастроТест – комплексний тест для діагностики і скринінгу захворювань шлунка. На підставі результатів дослідження можна отримати інформацію про структуру та функції слизової оболонки шлунка, локалізації патологічного процесу, характер змін, а також про ризики, спричинені можливою патологією слизової оболонки. Під час проведення гастротесту вимірюють концентрації чотирьох біомаркерів у пробі крові. Біомаркерами, що секретуються клітинами слизової оболонки шлунка, є: пепсиноген I, пепсиноген II і гастрин-17b. Крім того, визначають антитіла до Helicobacter pylori.
Звіт містить результати визначення біомаркерів, зокрема референс-діапазони, і стислу письмову інтерпретацію результатів. Інтерпретація надає інформацію про стан слизової оболонки шлунка, про будь-яке зниження секреції кислоти і про пов’язані з цим ризики.
Антитіла IgG до Helicobacter pylori (IgG до H. pylori)
Інфекція Helicobacter pylori – одна з найпоширеніших причин розвитку хронічного гастриту. Ця інфекція, як правило, спричиняє гастрит, який має тенденцію до хронізації та подальшої атрофії слизової оболонки шлунка. Атрофічний гастрит пов’язаний із ризиком розвитку виразок і раку шлунка і порушенням усмоктування деяких вітамінів, мінералів і лікарських речовин. Рівень антитіл понад 30 імуноферментних одиниць (EIU) вказує на ймовірну наявність інфекції Helicobacter pylori.
Пепсиноген I (PGI)
Концентрація пепсиногену I у крові – індикатор структури і функціонування слизової оболонки тіла шлунка. За наявності атрофії слизової оболонки тіла шлунка концентрація пепсиногену I у крові знижується нижче 30 мкг/л пропорційно ступеню атрофії. За наявності запалення тіла шлунка без атрофічних змін (гастрит тіла шлунка) рівень пепсиногену I частіше має тенденцію до підвищення.
Пепсиноген II (PGII)
Концентрація пепсиногену II у крові – індикатор структури і функціонування всієї слизової оболонки шлунка. Його концентрація в крові часто зростає за запалень слизової оболонки шлунка. Найпоширеніша причина – інфекція Helicobacter pylori, але іноді гастрит можуть спричиняти й інші фактори (знеболювальні препарати, міцний алкоголь, гострі спеції, біліарний рефлюкс). За атрофії слизової оболонки тіла шлунка рівень пепсиногену II відносно стабільний або може дещо підвищуватися.
Пепсиноген I / Пепсиноген II (PGI / PGII)
Це співвідношення є чутливим і специфічним маркером атрофії слизової оболонки тіла шлунка. Відношення пепсиноген I/пепсиноген II помітно знижується (< 3) за атрофії тіла шлунка.
Базальний гастрин 17 (G-17b)
Концентрація гастрину 17 у крові (натщесерце) – непрямий маркер базальної секреції. Гастрин 17 секретується тільки G-клітинами антрального відділу шлунка. Він прискорює секрецію соляної кислоти в парієтальних клітинах тіла шлунка. Рівень гастрину 17 понад 10 пмоль/л зазвичай свідчить про анацидний шлунок. З підвищенням кислотності вмісту шлунка рівень гастрину 17 у крові знижується (pH < 2,5). Рівень гастрину 17 також знижується за атрофії слизової оболонки антрального відділу шлунка, оскільки G-клітини зникають. Низький рівень гастрину 17 свідчить або про атрофію слизової оболонки антрального відділу шлунка, або про підвищену секрецію соляної кислоти.
